В горах
Емоції вляглися - ми повернулися до звичного ритму міського життя. І готові поділитися з вами висновками і досвідом, отриманим в горах:

1) Молодь в середовищі рівний рівному поводиться зовсім інакше, ніж зі своїми батьками. І це чудово - всі люди грають різні соціальні ролі й інвалідність цього не змінює. Тому дуже важливо створювати такі простори, як наш - для спілкування з ровесниками, а не лише в колі сім'ї.

2) Батьки інколи можуть піддаватися на спокусу «поопікати дитину». Перед табором ми зібрали анкети, де вони розповідали про особливості кожного. В них було написано, що студенти не носять самі валізи, потребують багатократних нагадувань чи мають дуже специфічний графік сну. А виявилося, що здебільшого люди і валізу носять, і дотримуються встановленого графіку та ще й іншим допомогу пропонують. Здається, батьки поки що не до кінця повірили в нашу розповідь про ці метаморфози.
3) Порядок і правила це святе. Лише розпакувавши валізи, ми написали графік, обговорили його і повісили на видному місці. Кожен знав, що і коли заплановано і був готовий до різних активностей. Навіть на дверях в кожен номер ми повісили список з іменами його мешканців. Щоб простір якнайшивдше став знайомим, а отже й безпечним.
4) Навіть з чітким графіком варто мати місце для спонтанності. Нічого страшного, якщо вечірня гра в UNO трохи затягнеться - головне те, скільки емоцій отримає молодь.
5) Команда і вміння говорити. Дуже важливо перед поїздкою провести кілька зустрічей, щоб домовитися про всі деталі, обов'язки і очікування. Під час самого табору щовечора потрібно збиратися на обговорення дня.
6) На прогулянках домовляємося хто кого супроводжує. При цьому враховуємо швидкість ходьби кожного з молоді та інші особливості. Це дає можливість супроводжуючим уникнути зайвого стресу.
Made on
Tilda